Сьогодні минає 130-а річниця від дня народження одного з видатних українських діячів ХХ ст. Олександра Петлюри (1888-1951). Попри своє непересічне життя і військові та громадські здобутки, він завжди залишався у тіні свого старшого брата Симона, Головного Отамана Директорії УНР та Дієвої Армії УНР.
У 1919-1920 рр., коли його брат Симон був головним керівником української держави та українського війська, Олександр певний час служив на штабних посадах у командуванні фронтів та Головному командуванні, а згодом перевівся до Третьої Залізної дивізії ДА УНР, де отримав звання підполковника і став командиром батальйону, який брав участь у боях з Червоною армією.
У перші роки після поразки Української Революції Олександр, будучи інтернованим у таборі для військовополонених в Каліші, активно займався громадською та культурною діяльністю, зокрема був співтворцем літературно-мистецького товариства «Веселка», яке видавало свій журнал. Із 1926 по 1939 рр. він був офіцером армії Другої Речі Посполитої, однак не забував і українського життя, брав участь у національних святах та культурних подіях. Частину зароблених грошей передавав на благодійність та культурні потреби українців. У цей час він взяв собі прізвище Хорольський, остерігаючись радянських спецслужб, які уже зуміли знищити його брата.
У перші роки після поразки Української Революції Олександр, будучи інтернованим у таборі для військовополонених в Каліші, активно займався громадською та культурною діяльністю, зокрема був співтворцем літературно-мистецького товариства «Веселка», яке видавало свій журнал. Із 1926 по 1939 рр. він був офіцером армії Другої Речі Посполитої, однак не забував і українського життя, брав участь у національних святах та культурних подіях. Частину зароблених грошей передавав на благодійність та культурні потреби українців. У цей час він взяв собі прізвище Хорольський, остерігаючись радянських спецслужб, які уже зуміли знищити його брата.
У 1943 р. Олександр із сім’єю остаточно подався на еміграцію. Після декількох років перебування в окупованій Німеччині, їм пощастило виїхати до Канади, де він і провів останні роки свого життя, працюючи робітником на фермі. На його могилі на кладовищі в Торонто товариші по зброї та інші українські емігранти встановили пам'ятник у вигляді Воєнного Хреста армії УНР.



